23 вересня свій 90-й День народження святкувала цікава і унікальна людина, яка присвятила свою трудову діяльність становленню Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, зокрема, займаючись розробкою Мар'євського, Грушівського та Басанського кар'єрів.

Володимир Федорович займався монтажем енергетичних частин гігантських виробничих машин, які здіймалися над рудними уступами, вражаючи своєю величчю та потужністю, – це крокуючих екскаваторів. Саме ці машини стали «дітищем» ветерана війни та праці, члена ради ветеранів Марганецького гірничо-збагачувального комбінату та вмілого гірника.

Володимир Федорович – людина відома у комбінаті, багато робітників мали честь працювати під його керівництвом і переймати трудовий досвід свого наставника. Він є однією з багатьох частинок історії комбінату, а тому розповідь про нього дуже цікава.

Уздовж річки Молочна, яка протікала на околицях Мелітопольського повіту, розташовувалися німецькі колонії. І в одній із них у 1932 році народився Володимир Федорович Тупіков. Йшло безтурботне дитинство до початку Другої Світової війни. Батько Володимира Федоровича був призваний на фронт, і маленький Вова залишився переживати неспокійний воєнний час із бабусею, мамою та старшим братом.

Завершилася війна. Батько з фронту так і не повернувся, старший брат також загинув, мати сильно хворіла, і парубку довелося самому якось по життю викручуватися, працюючи у коваля, качаючи хутро, щоб прогодувати себе та родину.

У 1946 році юнак переїхав до Мелітополя і там почав працювати на заводі, який займався випуском торпедних апаратів для торпедних катерів. Трохи пізніше він за розподіленням від цього заводу вступив до місцевого училища, яке закінчив у 1949 році за спеціальністю «електрик», оскільки ця професія на той час була актуальною та цікавою для Володимира Федоровича.

Після закінчення навчання Володимир Федорович влаштувався на місцеву електростанцію, звідки і був призваний до армії. Служити герою нашої розповіді довелося далеко від Батьківщини – у Німеччині. Тоді термін служби становив 3 роки і 8 місяців, і за цей час Володимир Федорович там же, в армії, закінчив полкову школу, став радіотелеграфістом, після чого працював начальником радіостанції середньої та великої потужності.

Демобілізувавшись, він повернувся в Мелітополь, назад до своєї електростанції. Але за час його відсутності багато що змінилося – тепер, щоб там працювати, треба було мати спеціальну технічну освіту, а у Володимира Федоровича за спиною всього сім класів школи та училище.

Так склалося, що йому до рук потрапила комсомольська путівка, яка направляла до Нової Каховки для будівництва Каховської гідроелектростанції. Саме там він став електриком на найбільшому земснаряді в СРСР, який називався «Енергетик». А через півроку Володимир Федорович склав іспити на помічника машиніста крокуючого екскаватора КШ-4/40 і потрапив до бригади обізнаного бригадира-механізатора В.Г. Кудрявцева, що займалася будівництвом Північно-Кримського каналу.

Після завершення будівництва першої черги каналу, два крокуючі екскаватори продали в трест "Нікополь-Марганець", і бригада, в якій працював В.Ф. Тупиків, була переведена до Марганця розвивати гірничодобувний комплекс.

18 листопада 1957 року Володимир Федорович приїхав до Марганця.

Бригада почала займатися розкривними роботами в Мар'євському кар'єрі рудника ім. 40 років Жовтня. На новому місці Володимир Федорович зі своїми колегами щомісяця перевиконували норми і займали перші місця у соціалістичному змаганні серед робітників.

Після цього в кар'єрі почалася глобальна модернізація гірничої техніки, монтажем якої займався Володимир Федорович на посаді старшого бригадира разом зі своєю командою. Прийшов КШ-6/60, через рік прибув 10-кубовий крокуючий екскаватор, і так далі. Під час роботи Володимир Федорович навчався у вечірній школі, потім у 1959 році вступив до Криворізького гірничорудного інституту. Але у марганецькій філії інституту спеціальності, пов'язаної з електрикою, на той час не було, тому Володимир Федорович прийняв рішення вступити на денну форму навчання у Кривий Ріг, і в 1965 році там отримав диплом за спеціальністю «гірничий інженер-електромеханік».

З часом до кар'єру прийшов 15-кубовий крокуючий екскаватор і Володимира Федоровича перевели для виконання його монтажу звільненим бригадиром. Тобто він почав займатися переважно організаційною роботою. Так минуло кілька місяців, після чого його до себе викликав директор Марганецького гірничо-збагачувального комбінату Кирило Сидорович Щербина і запропонував перевестися в Басанський кар'єр головним механіком, ким він працював вісім років.

Після виходу на заслужений відпочинок Володимир Федорович влаштувався в організацію «Черметавтоматика» начальником дільниці, потім працював там майстром. Ця організація функціонувала на ділянці Грушівської збагачувальної фабрики і стала останнім офіційним місцем роботи нашого героя.

Також під час роботи Володимир Федорович читав лекції у відділі технічного навчання комбінату. Тоді організували групу близько 100 чоловік і він ділився своїм трудовим досвідом, викладаючи курси машиністів екскаваторів разом із Віталієм Петровичем Драгуном та Дмитром Васильовичем Волошиним. Ще Володимир Федорович брав до себе учнів на індивідуальне навчання. Вдома він детально показував їм схеми і розповідав про будову екскаваторів.

Нині, незважаючи на свій солідний вік, Володимир Федорович продовжує активно проводити своє дозвілля, перебуває у складі ради ветеранів Марганецького ГЗК і радіє успіхам онука, двох онучок, а також правнучки.

Шановний Володимире Федоровичу!

Від щирого серця вітаємо Вас з 90-річчям! Такий ювілей – дуже важлива та значуща подія, адже далеко не кожному судилося зустріти такий поважний вік. Бажаємо, щоб здоров'я не підводило, життєлюбність та оптимізм ніколи не вичерпувалися, а близькі радували турботою та увагою. Нехай кожен день дарує радість та позитивні емоції, адже це і є запорука довголіття.

О.М. Алєксєєнко, голова правління АТ "Марганецький ГЗК".

А.І. Буряк, голова профспілкового комітету АТ "Марганецький ГЗК".

А.І. Супрун, голова ради ветеранів АТ "Марганецький ГЗК".